Завдяки письмовим документам, написаним о. Бейзимом, особливо його листам, а також спогадам тих людей, які знали його особисто, ми можемо, безпомилково та без обави перебільшення, комплексно описати основні риси його духовності.
Це, по-перше, віра, незломна надія, стійка та терпелива любов навіть у найважчих обставинах його життя. Завжди і в усьому вірна та пильна, бо з розумінням, любов і пошуки слави Божої, більшого добра для довірених йому людей, найбідніших, найнещасніших його «чорних пташенят» - прокажених в Амбахіворака і в Марані. Великий, безупинний, що проявляється в сьогоденності життя, культ волі Божої, прихильність та безграничне довір’я до волі Господа. Жива і дуже смиренна любов до Особи Ісуса Христа в таємниці Його хреста, Євхаристії і Його братах найменших. Всеохоплююча та глибоко закорінена в ньому відданість Матері Божій - Марії. Ця дуже характерна риса ставить його поряд із св. Максиміліаном Марією Колбе. Культ Ангелів Охоронців і святих заступників. Прихильність, прив’язаність до католицької Церкви, яка бере свій початок у народній традиції (semper fidelis - завжди вірний) і з релігійного формування¹, піклування про зростання та чистоту - це свобода від помилок проти віри і від гріхів.
Любов турботлива, послужлива в стосунку до прокажених, з нею поєднане апостольське ревне дбання про спасіння душ, всюди, а особливо на Мадагаскарі та Сахаліні. Ця турбота, ця zelus animarum (ревність душі), його просто поглинала. З неї народжується постійний, неослабний біль, причиною якого є гріхи і боротьба з гріхо-провокуючими ситуаціями, звідси і вперта, невтомна боротьба, довжиною майже в десять літ, за справжню лікарню, не тільки для добра хворих тіл, але й для добра довірених йому людей.
Далі ідуть особливості типово ігнатіанські - критерії щодо вибору праці та апостольських послуг ², любов розсудлива (caritas discreta), яка прагне і вміє у всьому вибирати те, що в даний момент служить більшій славі Господа і більшому загальному добру людей, місіонерська, апостольська, готова кардинально змінити сферу праці, переказуючи вже завершену працю іншим, щоб розпочати розробляти цілину, наприклад: на Сахаліні. Іншими словами, типова mobilitas ignatiana (ігнатіанська мобільність). Монаша риса - послушництво, адже о. Бейзим не сам себе посилає, його посилає Церква, тобто настоятелі. Його діяльність місіонера знаходиться в границях послушництва, навіть у тих випадках, коли він змушений звертатися від нижчих настоятелів до вищих. Дуже часто це було дуже болюче послушництво.
Його прагнення «більше» - magis», тобто його великодушність, знаходиться і діє у твердій площині «святої байдужості», тобто готовності на все, чого від нього зажадає воля Божа, воля Пресвятої Богородиці, яка проявляється у волі настоятелів, або життєвих подіях чи ситуаціях. Це основа духовної свободи, постійної готовності бути у розпорядженні Господа, а також і духовного убозтва, бо не маєш нічого, навіть власної волі і диспозиції. Тільки повністю відданий волі і диспозиції Бога. Таким чином, він прагне бути покірним знаряддям Бога і Марії у виконанні плану спасіння Творця і Спасителя.
Все, що відбувається у житті о. Бейзима, відбувається у постійній молитві. Молитва - це подих його душі. Він - за прикладом св. Ігнатія Лойоли - є «контемплятивним в діяльності». Струджений, недоспаний, переповнений щоденними турботами, але, одночасно, людина молитви. Молитви, що є джерелом його сили. Не маючи часу на молитву, він молився завжди і всюди, шукаючи і знаходячи Господа скрізь, згідно із духом Духовних Вправ та Конституції Товариства Ісуса. В ньому є щось від Павла - оте його серце, що розривається поміж жагою неба і тугою за Богом, Ісусом і Марією і прагненням залишитися на землі, щоб як можна довше допомагати найбіднішим із людей, покинути яких не може (лист до Филип´ян 1, 21 - 24).
Отець Бейзим був людиною простою, прямою і тому дуже покірною. Простота його листів, жодного перебільшення не тільки стосовно змісту, але також і стилю. Трактування як обов’язок того, що інші вважали би за героїзм з його сторони. Скромна та покірна відданість бідним і покірним жебракам, приписування всього, що добре Богу і Його дарам, заступництву Марії, а також молитвам інших людей за нього і за його «пташенят». Живе розуміння своєї малості та здатності робити помилки, і крім того - розуміння своєї негідності та грішності - ось прояв його покори. І покора ця - мужня і терпляча. Адже він не покладається на себе, не довіряє собі. О. Бейзим - відважний даром мужності, терплячий як людина, яка, замилувана у розп’ятому Христі, знає, що «немає кута без хреста» і per crucem ad lucem (через хрест до світла). Часом йому всередині аж «закипає», але він покладається на волю Божу і Марії і живе, чекає, терпить і терпеливо все зносить. Він часто повторює собі слова Христа: «Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете» (Лука 21, 19).
Тому що покірний, вміє бути вдячним. Вдячність є чудовою рисою його особистості. Він завжди щиро і за все вдячний: Богові, Марії, людям. Часто, в почутті власної неспроможності та слабості, він просить Марію, щоб вона у своїй щедрості винагороджувала все добро, яке було вчинено йому та його підопічним. Він є занадто правильним, чесним та покірним, щоб бути невдячним.
О. Бейзим є убогим, він любить бідність, до того ж живе серед найбідніших, страждаючих від голоду, навіть вмираючих від голоду. Живе бідно і ощадливо, не ліпше ніж його «пташенята», ділячи в усьому їх долю. Любить їх і підтримує їх у їх бідності. Щоденне життя о. Бейзима було суворе, важке і умертвлене. Він ніколи не догоджав собі, всі чотирнадцять років жив як один із них. Таке життя було перевіркою його жертовної любові, любові слуги до Христа, в особах отих бідних та нещасних братів і сестер. І він ніколи не скаржився і не вважав такого життя за велику жертву.
Він був реалістом, людиною практичною і передбачливою. Він завжди правильно оцінював ситуацію і не зносив половинчастості, а також того, що він називав «тимчасово». Не зносив «необов’язкових» слів, таких як «потім», «пізніше». Але, якщо треба було чекати, бо не було іншого виходу, то бачив в цьому волю, перст Божий і вмів чекати терпеливо і наполегливо.
Він був людиною, яка вміла дружити (і мав багато друзів), був дуже людяний, простий, без пози, щирий та відвертий. Його листи, сповнені чистосердечною промовистістю, потрапляють до серця читачів саме завдяки щирості, простоті, покорі, приправленої часом лагідною жартівливістю, але без важкої іронії. Його розсудливість і сумлінність були звичайною турботою про те, щоб підтримати людину, а не щоб зашкодити їй. Те, про що він писав в приватних листах до друзів, було часто болісним, але воно повинно було залишитись у таємниці, лише спонукати до молитви за нього і за його важке життя, а не розголошуватись на публіці.
Добре вихований родиною у важкі часи неволі, його хлоп’ячі роки були суворими, бідними та сповненими працею. Добре вихований орденом, він свої молоді та зрілі літа провів, працюючи вихователем, у тернопільському та хирівському конвіктах. Вечір свого життя (від 48 до 62 року) він віддав службі прокаженим на чужій землі, аж до повного самознищення. Людина незломної віри, надії та великої, діями підкріпленої любові, людина добра та милосердя, чернець, що зі всією серйозністю відноситься до свого покликання і дякує за нього Господові і Пресвятій Богородиці, ревний апостол спасіння душ, який шукає вічного добра і стійкий в його реалізації, який кидає виклик труднощам, постійно спокушуваний, щоб знеохотитися, але за допомогою благодаті долаючий спокуси, о. Бейзим був слугою Господа і людей, хоробрим мужем з душею дитини в євангелічному значенні цього слова.
В ньому не було нічого від Гамлета, якого постійно мучили сумніви, зате було багато від Івана Хрестителя, вірного Христового друга - слуги, який умів стати малим, щоб підкреслити Великого і не виглядати як очеретина, яку колише вітер. З нього б’є сила віри і любові, простоти і повсякденної звичайності, яка оживляється прагненням більшого дару (magis) в сповненій жертовністю службі іншим, без краплі домішку пошуків себе. Людина проекзистенції, вірний послідовник Христа, відданий до кінця Богу і людям, тим, найбільш зневаженим і всіма відштовхнутим. Це була любов Христа розп’ятого у кожній клітині його стражденного тіла. О. Бейзим залишився до кінця вірним цій любові - аж до своєї такої болючої смерті.
О. Мєчислав Беднаж ТІ