Отець Бейзим любив Ісуса Христа, любив Його Серце. Він любив Ісуса в страждаючих членах Його містичного Тіла - прокажених, про яких він самовіддано турбувався з любові до Христа. Ян Бейзим любив Ісуса любов’ю смиренною, покірною. Він любив Його любов’ю слуги, у всьому піддаючись Його волі, «без домішку власної волі», без пошуків себе, наслідуючи Його служінням іншим, життям для інших.
ЛЮБОВ І ДОВІРА ДО ІСУСА
Отець любив Ісуса і Його волю, але знаючи свою слабкість, він просив у Христа допомоги у всьому, що служитиме більшій славі Його. В основі цього прохання лежить палке прагнення любити Ісуса. «Чого б я не віддав за те, щоб я міг любити Господа нашого Ісуса Христа і Пресвяту Матінку і служити Їм так, як я цього палко бажаю».
А як же він прагнув любити Ісуса! Хочe бути прокаженим і згоріти від любові до Христа як свіча. Він живе бажанням зробити і відстраждати для Нього якнайбільше. Його терзало прагнення відплатити, винагородити Ісусове Серце. Роздумуючи про важку та небезпечну місію на Сахаліні, він висловлює бажання «загинути там під палками» і так відплатити Ісусовому Серцю за власні гріхи.
У ньому жевріє глибоке довір’я до Ісуса, до Його Серця. Він згадує слова із Пісні над піснями: «Я сплю, але серце моє не спить. (Пісні над піснями 5, 2) Він вірить Серцю Ісуса і радіє, що під час чергової загрози секуляризації і відкликання місіонерів з Мадагаскару, було наказано молитися до Серця Ісуса. Після того як минула загроза, він відслужив Святу службу вдячності «за покровительство». «Смиренно дякую Божественному Серцю за спасіння нас від біди». Отець Бейзим просив також о. Черміньскєго, щоб оголосив в «Інтенціях Апостольства Молитви», що від імені нещасних прокажених, яких він має і яких іще буде мати, він смиренно дякує Божественному Серцю за спасіння від секуляризації.
ВСЕ В РУКАХ БОЖИХ
І в справах лікарні, і в справах місії на Сахаліні, маючи глибоке переконання, що все в руках Ісуса, Отець довірливо покладався на Його благодать і милосердя. Разом із Ісусом і Марією він мужньо тримався під час будівництва лікарні, що тривало роками. Вона звеліла йому будувати лікарню і Вона допоможе йому в цій лікарні славити Христа. Ісус бачить всі його труднощі. Для отця Бейзима це і допомога, і розрада, і сила. Неприємності, турботи та тяготи, що були пов’язані із будівництвом лепрозорію і були спричинені діяльністю інших осіб, він жертвує Христові, хоч часом в нього в середині все аж кипить. «Всі ми в руках Божих, в руках Ісуса, а Ісус печеться про свою челядь». Тож треба йому довіряти. «Ісус любить більше ніж рідна матір».
Він тішиться, що хворі відчувають глибоку відданість Серцю Ісуса, що практикують щотижневу жертовність, відмову від певних речей на честь Найсвятішого Серця, що серед них мало чути образливих слів в стосунку до Бога. Він прагне, щоб його хворі хоч трішки винагородили Божественному Серцю за всі образи, які вчинив Йому безбожний світ. «Це моє найбільше бажання і моє серце сповнене надією, що воно здійсниться».
Він прищеплює своїм підопічним польський благочестивий звичай вітатися словами: «Слава Ісусу Христу».
Плекаючи надію, що позитивно вирішиться питання стосовно його місії серед каторжних Сахаліну, він пише до Матері Ксаверії: «Моє серце переповнене почуттям вдячності Ісусові і Пресвятій Матері. Але я не в силах подякувати їм так, як жадаю».
Отець Бейзим був впевнений, що Ісус чудесним способом провадить до чернечого покликання і сам всім керує. Тому «не треба боятися терніїв, адже Ісус їх загладить».
Дорогих і близьких йому людей, а особливо краківських кармеліток, він віддає під покровительство Пресвятого Серця Ісуса, з тугою чекаючи на зустріч біля ніг Марії і Її Сина у небі. Увесь Кармель з Лобзова він укриває у Ісусовому Серці.
Ісус, його Бог і Господь, дуже близький Отцеві. Ісус є його силою і радістю у жертовній службі «чорним пташенятам». Він свідомий того, що все, що він робить для них, він робить для Ісуса і іншого бажання у нього нема. Ісус - його щастя.
о. Мєчислав Беднаж ТІ