КОРОТКА ПОЇЗДКА ДО МАРАНИ

Пройшовши чотири кілометри по добре доглянутій дорозі (вона була побудована і утримується в хорошому стані самими пацієнтами) через ліс, який був висаджений сто років тому хворими під керівництвом брата Дюрсапа ТІ та піонера Марани о. Бейзима ТІ, ми поклонилися св. Йосипові, заступникові цього місця ще від 1892 року. Ступаємо на територію більш як столітньої Марани, де польський єзуїт, бл. Ян Бейзим (беатифікований св. Іваном Павлом ІІ у 2002 році у Кракові) давав притулок своїм «чорним пташенятам». Він лагідно так називав своїх підопічних.

Каплиця, де можна побачити о. Бейзимові різьблення, образ Чорної Мадонни з Ченстохови у рамі, теж майстерно вирізьбленій ним власноруч, кивот із написом: «Прийдіть до мене всі». Вони наче промовляють до нас: «Нічого не може бути занадто прекрасним для Доброго Бога!» Два головні будинки: один для чоловіків, а другий, із рясно засадженим квітами двориком, для жінок - солідне та функціональне свідоцтво праці, виконаної о. Бейзимом.

У 1910 році, на прохання о. Бейзима та з власної доброї волі, сестра Анн-Марі Клерже від Відвідання (Клерже - прізвище сестри) зі Згромадження Сестер Св. Йозефа з Клуні, зголосилася приїхати до Марани, щоб служити найбіднішим із бідних. Вона провела 57 років свого життя, більше ніколи не повертаючись до рідної Бургундії навіть у відпустку, у місіонерській службі у Марані. Сестра Анн-Марі покоїться на місцевому кладовищі разом із с. Ірен Расоаміанта, першою сестрою-мальгашкою, що добровільно вирішила присвятити себе догляду за хворими на проказу.

З «маленького промінчика», яким був лепрозорій з самого початку свого існування, Марана, з бігом часу, стала добре організованим селом, яке функціонує як «Велика Сім’я».

Приймальний покій

Ми приймаємо і оглядаємо кожного пацієнта, який стукається у наші двері. Якщо він не хворіє на проказу, то перебуває лиш тільки протягом часу, який необхідний для того, щоб перенаправити його до іншого медичного закладу, або надати йому невідкладної медичної допомоги, чи зробити аналізи, або ж рентген. Через кілька днів його виписують. Якщо виявляється, що людина хворіє на проказу, вона поступає до лепрозорію як пацієнт. Тобто, людина піддається санітарно-гігієнічним процедурам, отримує ліжко, безплатне лікування та харчування. Члени його сім’ї також отримують лікування безплатно у необхідних випадках, навіть, якщо вони не хворіють на проказу.

Кожен хворий, що входить до «Великої Сім’ї», бере посильну участь у її житті. Він сам собі пере одяг, готує (якщо може). Така програма праці та фізичної активності є частиною плану лікування хворого. Людина отримує психологічну підтримку, тобто відчуває себе потрібною, а отже і опирається хворобі.

Догляд

за хворими забезпечують дві медсестри та чотири чи п’ять парамедиків, що чергують протягом цілої доби. Хірурги, анестезіологи, зубний лікар приходять у випадках, коли необхідно зробити операцію (у операційному блоці чи зубному кабінеті лікарні) або проконсультувати хворого.

Сучасний метод лікування РСТ (мультипрепаратна хіміотерапія), яку забезпечує ВОЗ, дає можливість залікувати хворобу. ² Потік хворих постійно змінюється. У більшості випадків до прокази долучаються ще й інші хвороби, які теж потрібно вилікувати, щоб добитись повного виздоровлення пацієнта. Наприклад: туберкульоз, паразити, хвороби шкіри, харчовий дефіцит, малярія... Вилікувані пацієнти все ж повертаються, також і із приводу лікування «ран стопи» - наслідку прокази. Отримують їх від довготривалого ходіння у чагарниках і гояться вони не швидко.

Здорове, урізноманітнене, збалансоване харчування є невід’ємною частиною лікувального процесу. Праця у «Великій Сім’ї», навіть найпростіша, теж є складовою терапії. Підготовка до свят, заняття співом, відпочинок ефективно доповнюють успішне лікування. «Кожен працює так, як йому дозволяє його стан здоров’я. На порядку денному, обов’язково, співи та забави»,- писав о. Бейзим. Цей метод практикують в Марані і сьогодні.

Амбулаторний прийом хворих з околичних населених пунктів відбувається два рази на тиждень до полудня. Раз на місяць виїжджають до двох, найбільш вражених проказою, регіонів.

У лепрозорії Марани працює дитячий садок та підготовчі курси для хворих, або ще малих дітей. Працюють курси для дорослих, на яких вони навчаються грамоти. Дехто із молоді, після закінчення лікування, отримують професійну освіту. Інші ж, перед поверненням до рідної домівки, відвідують початкову школу поза межами Марани.

Догляд за оточуючим середовищем, територією, чистотою, дотримання гігієни, порядку дня та правил перебування в закладі, спільна праця на благо селища два рази на тиждень у першій половині дня, дружня допомога товаришам із особливими потребами, праця в кравецькій майстерні, на городі, в селищі, на господарстві, в курнику, на дорогах, в лісі, в майстернях і рисовому сховищі, безсумнівно заставляє дбати про пожежну безпеку у лісі. Всі зазначені види діяльності допомагають хворим забути про хворобу, доотримати певну кваліфікацію та приготуватися до повернення додому. Це також допомагає колишнім пацієнтам повернутися до своєї сільської спільноти, адже не легкою справою є «піднятися», якщо ти хворів на проказу, знову знайти своє місце, не тільки у спільноті, але й у власній родині.

Мікропроекти

З деякими хворими, особливо молодими, ми обговорюємо форму одноразової допомоги, фінансової чи матеріальної, для того щоб допомогти їм знову розпочати життя. Наприклад: будівництво дому, придбання та облаштування земельної ділянки, допомога в придбанні необхідного сільськогосподарського інвентарю, купівля насіння, волів, для роботи на рисовому полі, інструментів, для виконання якоїсь певної праці, швейної машини та тканини, деревообробного інструменту... Деякі хворі, після закінчення лікування, вирішують залишитися з нами на якийсь певний час, просто для того, щоб нам допомагати. Наприклад: Харівао і Чарльз разом із чотирма дітьми. Чоловік є водієм, а дружина - вихователькою у дитячому садку. Роджер отримав професію шевця і шиє на індивідуальне замовлення для тих, хто має понівечені стопи.

Релігійне життя

Приймаємо кожного хворого на проказу, незалежно від його релігійних поглядів, але запрошуємо його і впроваджуємо до молитви. Мальгаші вірять в Бога, Творця неба і землі - Занахарі. Життя мальгаша визначається молитвою з приводу наступних подій у житті: народження, хвороба, свята, подорож, смерть.. Так само і в Марані. Господь всюдисущий і жива молитва. Дзвони закликають всіх бажаючих на ранішню молитву до каплиці, де наш капелан здійснює Євхаристію. Дзвонять на Ангел Господній рано, в обід і ввечері. Капелан, сестри та катехит, в залежності від груп та їх потреб, проводять заняття з катехізису. В залежності від віку уділяємо Таїнства Хрещення, Першої сповіді, Миропомазання, Подружжя, а також Таїнства Намащення хворих. Літургія - це предмет нашої турботи. До неї ми наших хворих готуємо. Кожного дня о 16.00 всі, хто населяє Марану, моляться на Вервиці в інтенції Церкви, світу, пацієнтів та доброчинців.

ПІДСУМОК

Марана - це дім найбідніших із бідних, де кожен почуває себе багатим, зміцненим молитвою, збагаченим стражданням та жертовністю. Радість, молитва, внутрішній спокій панують у душі кожного. У 2011 році ми святкували сторіччя від дня прийняття перших пацієнтів до лікарні, яку дев’ять років з великою любов’ю будував бл. о. Бейзим ТІ. У цьому достойному місці, серед лісів та гір Марани, серед краєвиду, що наче сам скеровує нас до Бога, ми святкували соту річницю служби сестер-місіонерок зі Згромадження св. Йозефа з Клуні, дочок бл. Анн-Марі Жавуі. 2012 рік - це сторіччя від дня, коли бл. о. Ян Бейзим ТІ відійшов до Дому Отця. Йому і надамо останнє слово: «Не знаю, чи ще прийде той час, коли я зможу в достатній мірі подякувати Пресвятій Матінці за Її заступництво. Я вже не згадую про тисячі інших благодатей, якими Вона мене обдарувала, але за цю одну, за те, що Вона вибрала саме мене, щоб служити прокаженим».

Сестра Катажина
Згромадження св. Йозефа з Клуні
(Місіонерка в Марані на Мадагаскарі)

¹ На самому початку свого існування лікарня була лише маленькою частиною того, чим вона з бігом часу стане (прим. перекл.)

² Заліковування. Проказа є невиліковною. Хворі після «виздоровлення» повертаються на перевірку через 6 місяців, а потім через 6 років, якщо хвороба не проявиться раніше. Таке повернення хвороби - трагедія, бо лікування вже не допомагає. Рідко, але такі випадки все ж трапляються. (прим. перекл.)