Отець Ян Бейзим молився сам, просив про молитву і палко вірив в її силу. Його листи до о. Марціна Черміньскєґо, краківських кармеліток та інших осіб сповнені проханнями про молитву, виразами вдячності за неї, запевненнями про молитву з його сторони. Напевно немає й листа, де би не було мовлено про молитву, або про неї не згадано. В листах о. Бейзима проглядає постать людини, яка, неначе повітрям, дихала молитвою.
ДУША, ЩО ПРАГНЕ БОГА І МОЛИТВИ
Хоч він завжди стверджував, що його молитва небагато варта, але, в той же час, він постійно молився за своїх друзів, благодійників, за своє «чорне птаство», як зазвичай називав своїх підопічних, за грішників, за всіх. «Молюсь за вас невпинно», - писав він до о. Черміньскєґо. «Постійно молюсь за вас», - запевняв він о. Краупу.
В листі до Матері Магдалени з Кармелю на Лобзові о. Бейзим зізнавався, що дуже любить Великий піст, тишу, вечірній і нічний спокій. Тоді він залишається сам на сам з Господом і Пресвятою Матінкою. «Як добре тоді молиться!». Яка ж то велика радість, коли та вечірня і нічна тиша сяятиме присутністю Ісуса в кивоті!
У тому замилуванні перебуванням у єдності з Богом у тиші вечірніх годин, після довгого дня важкої праці, є якийсь глибокий містичний знак. Його молитва, взорована на «Контемпляції про отримання любові» («Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли, номер 230-233), прагне і вміє шукати, і знаходити Бога у всьому, у всеогортаючій дійсності, у природі, сповненій присутністю Бога і діяльністю Бога. Коли ця велика тиша панує в вечірньому саду, погляд на рослини, на дерева, на небо, неначе дозволяє реально відчути присутність і міць Бога Творця. «Про все тоді забуваю, а душа рветься до Бога». Вечірня тиша у притулку, коли хворі вже поснуть, нагадує о. Бейзимові тишу Кармелю. Молитва тоді є найкращою.
Отець трохи жаліється Матері Казимирі, що його життя є дуже далеким від контемпляції через наповненість різними видами діяльності. Але воно мусить бути саме таким для добра його «чорного птаства». Він любить оте своє життя, бо воно є для Ісуса і Його Матері. Він хотів би перебувати в безперервній молитві і контемпляції, але його поглинає безліч справ, праця для хворих і будівництво лікарні. Його душа прагне контемпляції і суворої аскези (чи ж би він мав її замало), тож він прагне «короткими молитвами надолужити скільки може, але душа все ж спрагнена Бога і молитви».
Він часто повторює смиренно, що його молитва мало варта, що має труднощі в молитві, тому так щиро просить Кармель про молитву. У вечірній тиші він думає про молитви у Кармелі. Це додає йому сили. Він стверджує, що контемплятивні ордени заповнюють недоліки працюючих орденів. Це його втішає.
ЯК БИ Ж МЕНЕ НЕ ПІДТРИМУВАЛИ МОЛИТВАМИ…
Всі свої справи – будову лепрозорію, місію на Сахаліні – він довіряє молитвам о. Черміньскєґо, молитвам кармеліток та урсулинок. Закінчуючи практично кожного листа, він просить своїх адресатів про молитву, в основному, до Пресвятої Матінки. Довіряє себе Її заступництву, благає Її про допомогу. Виразно просить про молитву за «своїх нещасних прокажених та їх недостойного слугу».
В час, коли католицьким місіям на Мадагаскарі загрожувала секуляризація і екстрадиція місіонерів, отець Бейзим просив о. Черміньскєґо, отців та братів із галицької провінції, кармеліток молитись про порятунок від цієї загрози.
Незважаючи на труднощі, які його постійно переслідували, він вірив, що таки зможе зробити щось на славу Бога і Пресвятої Діви, адже сестри в Кармелі невпинно моляться за нього. Він палко молився і в молитвах просив заступництва у святих - св. Станіслава Костки, св. Йосафата Кунцевича. Отець глибоко шанував св. Терезу Ісуса, вірив, що вона буде його заступницею перед Марією.
Майже від самого початку свого перебування на Мадагаскарі, о. Бейзим мріяв про створення польського Кармелю на цьому острові. Він хотів мати поряд із собою сестер, осяяних молитвою та випрошуючих благодаті у Бога. Був переконаний, що якби польський Кармель був на Мадагаскарі, все йшло б набагато краще, «бо того, що досягне одна кармелітка молитвою, не досягне навіть десяток місіонерів своєю важкою працею».
Віра о. Бейзима йде в парі з його смиренням. «Якби мене не підтримували молитвою, я би, при своїй нездатності, нічого б не досяг». Все в своїй праці для прокажених, своє покликання місіонера, хороше місце для лепрозорію, добру та щедру джерельну воду, вивчення мальгаської мови - властиво все - він довіряє і завдячує молитвам, в основному молитвам краківських кармеліток. Це «вони своїми молитвами роблять для мене все». В їх молитвах вся його довіра, адже завдяки їх заступництву йому допомагає Пресвята Мати. Це вони своїми молитвами «побудували лепрозорій», нехай же тепер і допровадять справу до кінця. Ісус ні в чому їм не відмовляє.
Отець Бейзим щиро вірив і в міць молитви малих дітей. Він просив Матір Ксаверу, щоб заохотила до молитви за нього, особливо під час Святого причастя, дітей родини Собаньских.
О. Мєчислав Беднаж ТІ
