АБО ПРО ЛЮБОВ

«Любов стає тепер турботою і служінням іншій людині. Вона вже не шукає саму себе, не шукає стану насолоди, «сп’яніння» від щастя;

вона шукає добра для коханої особи, стає самозреченням, є готовою принести себе в жертву, до того ж, вона шукає способу, щоб це зробити».

(Бенедикт XVI, Deus caritas est, 6)

18 серпня 2012 року минула десята річниця від дня винесення на вівтар священика-єзуїта бл. Яна Бейзима, невтомного апостола прокажених на Мадагаскарі. На краківських Блонях у 2002 році, за участю більш як мільйона вірних, у своїй проповіді св. Іван Павло ІІ говорив про особистість о. Бейзима та зарахував його до лику блажених. Це був великий день слави одного із найдостойніших синів нашої Вітчизни і Церкви не тільки у Польщі. Цим актом беатифікації місцева та соборна Церква оцінили його героїчну любов, яку він понад тринадцять років дарував найубогішим прокаженим на Мадагаскарі.

КРУГЛА ДАТА

У цьому році минає вже цілий вік від дня смерті бл. о. Бейзима, який помер 2 жовтня 1912 року. У жовтні ми святкували соту річницю від дня його смерті, а це був місіонерський місяць. Літургічні урочистості пам’яті Апостола милосердя прокажених ми святкували 12 жовтня. Святкування ювілею відбувалося, на сам перед, у базиліці отців-єзуїтів Пресвятого Серця Ісуса Христа у Кракові, де знаходиться його реліквія та беатифікаційна ікона. Саме тут знаходиться кістка його правої руки, привезена із місцевості під назвою Марана, що на Мадагаскарі, де в каплиці, яку вибудував блажений, у мармуровому саркофазі знаходяться тлінні останки Слуги прокажених. У краківській базиліці реліквія кістки знаходиться у чудовій палісандровій скриньці, вирізьбленій мальгашами, яка, в свою чергу, знаходиться у скромному бронзовому саркофазі, що був виконаний проф. Чеславом Дзвігаєм у 1994 році.

РЕЛІКВАРІЙ ТА РІЗЬБЯРСЬКА КОМПОЗИЦІЯ

Як же красномовною є ця реліквія! Священик саме цією рукою безліч разів перев’язував рани хворим, промивав болючі, гнійні рани своїх підопічних, подавав хворим скромний обід - рис та місцеві трави. Цією рукою він жваво тримав ручку, пишучи до своїх співвітчизників чисельні листи-благання про допомогу, просячи їх про пожертви, щоб зібрати необхідну суму для будівництва лікарні у далекій Марані. Цією рукою він безліч разів благословляв своїх «чорних пташенят», осіняв хресним знаменем вмираючих, відпускав гріхи, уділяв оливопомазання. В ній він тримав долото, щоб вирізьбити дерев’яний кивот та раму до образу Матері Божої Ченстоховскої, який він купив покидаючи Краків і який висить у головному вівтарі каплиці для прокажених у Марані. Саме перед цим образом Чорної Мадони його підопічні, заражені бацилою Герхарда Армауера Хансена, просили у Богородиці благодаті для себе. Справа нашого співвітчизника на Мадагаскарі принесла щедрі плоди. Догляд за прокаженими приніс йому святість, а хворим - полегшення ситуації. З неабияким зусиллям о. Ян побудував для хворих лікарню, яка функціонує до сьогоднішнього дня і де хворі отримують необхідну допомогу. Минуло стільки часу від моменту її побудови, а лікарня залишається чудовим свідоцтвом його турботи про прокажених.

НЕ ЗАБУВАЙМО!

Десята річниця беатифікації і сота річниця від дня смерті бл. о. Яна Бейзима накладає на нас великий обов’язок - не дати його особистості померкнути в часі. Сьогодні людству дуже легко впасти у стан захоплення від великих перемог, наприклад: знаменитих спортсменів. Олімпіада в Лондоні, що закінчилася недавно, безперечно внесе їх імена у свій список назавше. Важливим є кожне велике спортивне досягнення і дуже добре, що ми про це пам’ятаємо. І саме у такому контексті ми не можемо забути про людину, яка, не заради нагороди на землі, не заради медалі, присвятила себе служінню найбіднішим, щоденно жертвуючи їм свій час, любов та власне життя.

Не забувати про діяльність цього священика і єзуїта-ченця, заражати його любов’ю всіх людей і не тільки з християнського середовища - наш обов’язок. Проживаючи у стабільності споживчого суспільства, ми дуже легко відмежовуємося від труднощів, з якими стикаються люди у інших суспільних середовищах. Небагато є охочих допомагати. Проблеми голоду, расової ненависті, суспільної несправедливості, старості, біди, прокази - просто зіпхнуті на сторону і ними займаються майже виключно великі громадські та державні організації. А дуже потрібні люди, добрі як хліб, щоб людина хвора, бідна, з різноманітними вадами, які, в кінці кінців, виключають цю людину з суспільства, могла б знайти, навіть у своєму нещасті, повагу, любов та ласку.

БАЖАННЯ БОЖЕ І НАШЕ

Господь невтомно діє серед нас і закликає до діяльності людей із вразливими, на потреби інших, серцями. Він збуджує у них щедрість рук і серця. Тут не йдеться, про «акції», миттєвий запал, але про постійну, чутливу реакцію на потребу іншому. Сьогодні ми маємо дуже багато людей, з прокаженою душею і тілом, що потребують нашої з вами допомоги. Власна, егоїстична любов лише замикає коло наших інтересів. Любов жертовна, послужлива - визволяє та спасає. Колись дуже багато людей читало місіонерські листи о. Яна Бейзима, які були опубліковані на шпальтах католицької преси. Вони дуже добре формували почуття вразливості, чуттєвості у читачів. Сьогодні книжкові видання листів Слуги прокажених, а також сучасні форми переказу інформації, такі як CD, лежать на полицях католицьких книжкових магазинів і ніхто їх не купує. Простіше захоплюватися фантастикою, ніж задуматися над виховним змістом поважної літератури, а можливо, ми просто не хочемо бачити убозтво прокаженого життя...

ЗАБУТИЙ ТА ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ

За останні роки у католицькій Польщі не освячено і не присвячено о. Янові Бейзимові жодного костелу, жодної школи. Ми вже не говоримо про те, що йому не встановлено жодного пам’ятника ні в місті, ні в селі. Винятком є, названий його іменем реколекційний дім і то за кордоном, в Україні, який провадять отці-єзуїти. Тільки у кількох містах Польщі є вулиці, названі його іменем. Мадагаскар повинен викликати у нас почуття сорому, тому що там встановлено йому пам’ятник, а вулиця у столиці країни носить його ім’я. У Кракові не знайдеш ані вулиці, ані пам’ятника. Не існують почтові марки з його зображенням, ні пам’ятні монети чи медальйони, чи, хоч би іконки, або фігурки.

Мені ніяково і боляче писати про це, тому що така ситуація свідчить про нас не дуже добре. Ми дуже мало робимо для того, щоб поширювати культ нашого співвітчизника, мало стараємося, щоб його образ був з нами кожного дня. Як можна у такому забутті сподіватися його канонізації?

ПОШИРЮЙМО КУЛЬТ БЛАЖЕНОГО!

Ми повинні кожного дня просити його про заступництво, поширювати культ Блаженого, щоб наслідувати його, бути відкритим на допомогу іншому. Які б важкі справи я не мав, я довіряю їх йому, а він, насправді, є дуже ефективним заступником перед Господом і Ченстоховскою Матінкою. Стараймося позитивно проживати кожен наш день, а взірець як це робити, берімо у священика і отця-єзуїта, місіонера, бл. о. Бейзима. Робімо добро ближньому і цей наш вчинок буде нашим свідченням тепер і у вічності. Шукаючи його заступництва, пізнаймо його доброту!

О. Станіслав Ґронь ТІ