ЗАПРОШЕННЯ ДО МАРАНИ

Марана – це ані місто, ані село. Колись такі поселення називали «місце усамітнення». Тут живуть хворі на проказу люди. Чому Марана? Яке значення цього слова на мальгаській мові? Жодного. Так, ймовірно, називався власник узгір’я, на якому розташований лепрозорій. Місцева легенда називає його принцем. Він, начебто, був нащадком шляхетного роду. Жив він у другій половині ХІХ віку. Заразившись проказою, він покинув родинний дім і поселився на узгір’ї Кіаньясоа, де родина побудувала йому дім. Невдовзі до Марани почали долучатися й інші прокажені, які знаходили притулок у гірських печерах. Марана подарував їм цей шматок землі у власність, щоб їм не приходилось поневірятися з місця на місце.

Якийсь час потому, отці-єзуїти побудували у цьому місці невеликий притулок і раз на тиждень привозили хворим продукти харчування. Сюди і прибув о. Ян Бейзим у 1902 році. Незважаючи на безліч проблем, отцеві вдалось побудувати лепрозорій, який по сьогоднішній день функціонує і служить хворим. Біля лепрозорію також з’явилося сільце, де живуть хворі на проказу разом зі своїми сім’ями. Лікарня не фінансується із державного бюджету. Так само, як і у часи о. Бейзима, вона існує за рахунок пожертв, головним чином із Європи. Потреби великі, але на все, нажаль, не вистачає. Та в Марані робиться все, щоб допомогти хворим і оточити їх властивим доглядом. Тут дбають не тільки про тіло, але й про душі своїх пацієнтів. Марана має свого пастиря. Цю функцію виконує о. Мішель ТІ – людина, що щиро віддана хворим, але вже в похилому віці, до того ж замучена хворобами. До всього іншого долучилася іще одна біда – о. Мішель втратив зір.

Останнім часом я дуже часто буваю в Марані. Отець провінціал доручив нашій спільноті щоденно допомагати о. Мішелю аж до призначення нового капелана. У неділю, понеділок і вівторок, разом із о. Мішелем, я служу Святу службу. Сповідаю, уділяю інших, необхідних хворим, таїнств. Коли я дивлюся на оцих стражденних, я думаю про те, скільки праці і серця мусив вкласти в цю справу о. Бейзим. Як він повинен був любити отих хворих, щоб присвятити їм цілого себе. Я тішуся з того, що мешканці Марани пам’ятають про нього, знають ким він був і чим вони йому завдячують. Часто бачу їх похилених у молитві біля саркофагу із тлінними останками бл. О. Яна. Вони моляться також і про його канонізацію, хоча для них він давно уже святий.

Марана… Чи окрім хворих, лікарів, місіонерів хтось іще тут буває? Може не дуже часто, але бувають туристи зі всього світу. Бувають і поляки. Недавно приїздили дві волонтерки із Польщі. Вони приїхали до о. Чеслава Садецкєґо зі Згромадження Божого Слова, який працює у місійному окрузі недалеко від Фіанаранцуа і будує школи в мальгаських селах. Одній із шкіл, що була побудована у 2016 році, було присвоєно ім’я о. Бейзима. Польські волонтери будуть допомагати в цій школі. В своїй більшості, відвідувачі, що приїжджають до Марани, приїжджають сюди, щоб відвідати каплицю, в якій спочиває бл. о. Бейзим.

Є у Марані і невеличкий музей, в якому зберігаються експонати, пов’язані з особою о. Бейзима: фотографії, документи, предмети, якими отець користувався, коли жив у Марані. Знаходиться тут також і старий годинник, який відмірював час іще отцеві Бейзимові, а тепер, так само, міряє час хворим і сестрам лепрозорію. Раніше, кожної пів години годинник грав гарну мелодію, тепер, вже якийсь час, годинник мовчить. Кілька років тому годинник ремонтував о. Тадеуш Касперчик. Але, видно, старий годинник знову потребує допомоги і тепер вже моя черга його відновити.

Ще одна проблема музею – відсутність освітлення. Треба би провести сюди електричне освітлення та купити відповідні лампи, але на це потрібні кошти. Музей - це важливо, але він може почекати. Найважливіші тут хворі. Кожна копійка, яку отримують тут, іде на потреби хворим.

До кожного, хто перетне браму Марани, першими вибігають діти. Їх тут досить багато. Вони зустрічають гостя посмішкою від вуха до вуха, плещуть в долоньки і співають гостеві пісеньку, зміст якої можна передати так:

Біжить стежка високо в гору. На горі стоїть висока брама і навколо неї високий мур.
Якщо ти не знаєш, що це, то я тобі підкажу – це місце великої благодаті.
Тут Ян Бейзим збудував шпиталь для стражденних. Опікуючись ними, він віддав їм своє серце.
Отець Бейзим приїхав із Польщі. Він плив сюди через велике море. Тяжко було йому тут в Марані, але він довірився Святій Матінці.
Дякуємо Тобі Боже за доброго отця Яна! Ти Всемогутній, прийми ж його до грона святих.
Нехай завжди буде Марана. А з вами ми іще побачимось. До зустрічі!

Я приєднуюся до дітей і вас запрошую до Марани. Якщо колись ваші дороги приведуть вас на Мадагаскар, обов’язково загляньте до Марани. В порівнянні до страждань її мешканців, ваші проблеми і незгоди здадуться вам набагато меншими і простішими у вирішенні. Тут на вас також чекає о. Бейзим, про якого ми повинні завжди пам’ятати.

О. Юзеф Павловскі ТІ
місіонер на Мадагаскарі