Отець Ян Бейзим признавався настоятельці Кармелю в Лобзові, що ще з молодих літ відчував своє покликання до священицтва. Зізнавався, що йому було важко в миру (там він почувався чужим), що мріяв про рясу, що почувався незвично і дивно у цивільному вбранні. Після вісімнадцяти літ чернечого життя, пам'ять про момент, коли керівник новіціату сказав Отцеві, що він прийнятий до ордену і за ним зачинилися ворота монастиря, була в о. Бейзимові живою, сповненою щастя і радості.
Радість чернечого покликання
Чернече покликання є даром Божим і Його благословенням. Отож треба «просити Господа, щоб витривати у покликані». Найвищою карою для о. Бейзима була би втрата покликання. Він волів би отримати сто проказ і сто смертей, аніж жити поза орденом, як чоловік, що кинув своє покликання. Залишити орден з причини якоїсь провини, Отець порівнював до вироку. «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!»(1Кор 10, 12) Змінити орден на мир – це якби змінити небо на пекло. Зі святою боязню молився о. Бейзим про те, щоб витривати в покликанні і щиро, смиренно, як пекла, боявся його втратити. Сама думка про втрату покликання пробуджувала в ньому страх і викликала сльози. Але, на щастя, Господь, коли дає покликання, то дає і силу, необхідну, щоб в ньому витривати. Отець Бейзим був внутрішньо переконаний, що має покликання до Ісусового Товариства і до праці серед прокажених, а доводом на те, за його думкою, було здоров’я і сили до такої важкої праці.
Що дає людині справжнє покликання? Окрім радості і щастя, воно дає людині волю і свободу служити Богові в ордені, бо людина все робить з охотою, без примусу. «Орден – це рай на землі, а мир – це в’язниця. В ордені – справжня свобода, радість і пряма дорога до неба».
Великий поклонник Марії, він ніколи не забував про Її роль в пробудженні покликання. Бо «Вона заселить Кармелі добрими покликаннями».
Покликання – пряма дорога до спасіння
Отець Бейзим цінував своє покликання більше за життя, дякував за це благословення як за гарантію спасіння, адже воно відривало Отця від грішного світу, його справ, що поглинали людину і відвертали її від Божих справ.
На основі досвіду, отриманого довгим життям у ордені, о. Бейзим добре знав, що ослабляє покликання і веде до його втрати. Він вболівав над тими, хто покидав орден і знав, які були на те причини. Послаблення дисципліни і відсутність взаємної любові робить із монастиря пекло. В цих словах опосередковано звучить пересторога для настоятелів ордену, чий обов’язок – дбати в спільноті про дисципліну і братню любов.
Ісус вибирає тих, кого Він хоче, щоб йшли і приносили плід (від Івана 15, 16). Всі етапи покликання і чернечого життя – від новіціату аж до урочистої професії – це кроки вперед. Він нагадував цю правду Матері Магдалині і додавав, щоб не жаліла за періодом новіціату, а мужньо йшла вперед і приносила плід доброти на кожному етапі служби в ордені. Адже саме це є процесом постійного росту і дозрівання чернечого покликання. Сьогодні ми б назвали це безперервним формуванням.
Повчання про покликання
За два місяці до своєї смерті о. Бейзим виголосив повчання про покликання перед сестрами св. Йозефа з Клуні, які співпрацювали з ним в Марані. Це повчання було не тільки підсумком його поглядів щодо чернечого життя, але викладенням його особистого досвіду, адже о. Бейзим ніколи не повчав інших того, чого сам не пережив своїм життям.
Метою повчання було відродження ревності у чернечому житті. Але вперед питання: чого вимагає від нас наше покликання? Більшого старання про власне спасіння перед небезпекою згубного мирського впливу. Важливо підкреслити, що тут о. Бейзим не говорив про спасіння ближніх. Він каже про їх збудування. Божим благословенням є чернече покликання в свободі наслідування Ісуса Христа в тому, щоб кожного дня нести свій хрест. Покликання є доказом Божої любові в стосунку до нас. Та Божа любов, що нас вибирає, допомагає нам також нести, вибраний нами, хрест.
Отець Бейзим питає далі, яким же є отой мій хрест? Це, перед усім, мої чернечі обітниці і обов’язки, що випливають з них. Чи і як ми є вірними чернечій бідності? Чи ми справді хочемо зазнати її наслідків і жити як справді бідні люди? Чи не за добре нам ведеться, якщо ми маємо все необхідне нам для життя і, навіть те, що справляє нам приємність?
Вірність в дотриманні обітниць
Обітниця чистості, відриваючи нас від тілесної насолоди, приближує нас до Бога і дає нам свободу служіння Богу і ближнім (до Кор 7, 32-35). Обітницею послуху ми зрікаємося своєї волі і підкоряємося волі Божій, яка доноситься до нас нашими настоятелями. Зречення власної волі є благородним даром, який допомагає нам іти слідами нашого Збавителя, який є нашою дорогою до Отця і, який став послушним Його волі аж до смерті на хресті (до Флп 2, 8). Ця обітниця дає нам впевненість, що ми ідемо правильним шляхом до неба. Вона також є виразом нашої свободи, адже нікого не змушують до чернечого смирення. Ця жертва є добровільною.
Наш чернечий хрест, говорив далі о. Бейзим, не є важким, адже він є тільки трісочкою з Ісусового хреста. Хрест Ісуса і Марії, а також наших братів і сестер, що страждають і є переслідуваними за свою віру – набагато важчий. А Ісус і так винагороджує нас за не дуже важкий хрест, він обіцяє нам життя вічне, якщо ми тільки лиш витримаємо в своєму покликанні аж до смерті.
Отець Бейзим питає далі, як же ми несемо отой наш хрест покликання? Чи все більше (magis) уподібнюємося до нашого Вчителя, слідуючи за Ним все ближче і ближче до Нього? Чи живемо духом ордену, виконуємо його правила, які не дають нам загубитися?
Необхідність поклоніння Пресвятій Матері
У даному повчанні, як і у всіх інших повчаннях о. Бейзима, проголошуваних сестрам чи прокаженим, велика увага приділяється Пресвятій Діві. Він питав: чи ми відчуваємо щиру любов і поклоніння до Пресвятої Діви, нашого найкращого охоронця і захисника на шляху нашого покликання? «Виконуючи все і всюди з Марією, за Її допомогою і для Неї, ми будемо впевнені, що дійдемо до нашої справжньої, вічної вітчизни».
Будучи реалістом, о. Бейзим нагадував, що в чернечому покликанні потрібна пильність, перевірка нашої вірності та ревності. Ми постійно знаходимося в небезпеці спокуси і переслідування, але з Божою і допомогою Пресвятої Діви, ми можемо і повинні залишитися вірними своєму покликанню, навіть в малих справах, подаючи добрий приклад ближнім.
Отож, треба завжди повертатися до первісної ревності, захищаючись перед мирським духом і втратою нашої любові. Досліджуймо себе, благаймо Бога про прощення наших провинностей і недбалості. Просімо Марію про допомогу, молімося за весь наш орден в переконанні, що наше духовне добро стане добром всіх.
Зразковий чернець
Варто зазначити, що приклад чернечого і місіонерського покликання о. Бейзима до праці з прокаженими, викликав не тільки здивування, але й прагнення наслідувати його. «Відколи я тут, то я і не знаю, скільки відмов я написав і вислав у різні сторони. Бодай же кільканадцять. Священики, ченці і черниці, світські чоловіки і жінки, представники ІІІ Ордену св. Франциска – всі просять, щоб я прийняв їх у помічники. Зголошувалися і брати із нашої провінції – о. Аполоніуш Краупа, брат Казімєж Бузальскі, брат Войцєх Пєчонка та інші. Їх всіх надихало Отцеве власне покликання і приклад його жертовного життя.
O. Мєчислав Беднаж ТІ
