Святкування 100 річниці від дня смерті бл. о. Яна Бейзима було заплановано в Марані на неділю 14 жовтня 2012 року. Трохи раніше, 23 червня, в урочистій атмосфері було відкрито стелу, що була встановлена в пам'ять
подвижницької праці о. Бейзима в притулку для прокажених в Амбахіворака. Саме до цього притулку скерували Отця майже відразу після його приїзду на Мадагаскар. У святкуванні брав участь Настоятель Провінції Південної Польщі Товариства Ісуса о. Войцєх Зьолек ТІ.
В п’ятницю, 12 жовтня 2012 року, в день літургічної згадки бл. о. Яна Бейзима, разом з о. Юзефом Павліковскім ТІ та о. Тадеушем Касперчиком ТІ, я поїхав до Марани, щоб разом із тамтешньою спільнотою, молитися біля гробниці блаженого Слуги прокажених. Разом із о. Міхалом Рабіалахі ТІ, капеланом та духовним попечителем Марани, ми відслужили службу Божу, в якій також брали участь сестри св. Йосипа з Клуні та мешканці притулку. Після Святої меси сестри запросили нас на сніданок. Мальгаші їдять на сніданок рис і запивають його кавою. Наш сніданок мав характер французько-європейського: кава з молоком та цукром (або без), до неї французька булка-баґетка (вони тепер випікаються на Мадагаскарі) та бананово-помаранчевий джем. І як винятковий додаток до свята - мед із квітів лічі. З яким задоволенням я би взяв хоч крихітну баночку такого меду до Польщі, просто на спробу. Але сестри отримали в подарунок із Морондави лишень невеличкий слоїчок і тому «на винос» ми не отримали нічого. Після баґетки з медом і кавою - домашній йогурт або банан, скоріш за все теж із місцевого садка.
Після сніданку - відвідини лікарні - творіння бл. о. Бейзима. Озброєний фотоапаратом, я поспішав за сестрою Катажиною, яка показувала мені лікарню і розповідала про неї. Знімаю мікрофільми, роблю знімки, стараюся увічнити і запам’ятати все, на що падає моє око. Павільйон для жінок - такий, яким створив його отець Бейзим. Побутові кімнати - спальня, швейна, кухня, де хворі самі собі готують їжу, розмовляючи та співаючи в супроводі дитячого щебету. Далі - інфірмерія, де перев’язуються рани та видається денна норма ліків. Виходимо з павільйону для жінок. Сестра Катажина веде нас іншим входом до другого павільйону, також із прямокутним двориком посередині. Це павільйон для чоловіків. Тут також є велика спальна кімната. При кожнім ліжку - як і в жіночому павільйоні - поличка на особисті речі. Далі - «ательє», тобто слюсарсько-столярська майстерня та кухня. Є також інфірмерія, де видаються ліки та роблять перев’язки. Крім того, працює шевська майстерня, в якій шиють взуття для хворих. Працює тут колишній хворий, який після спеціального навчання, робить ортопедичне взуття для хворих на проказу.
Наступним пунктом нашої екскурсії є музей, який створила сестра Катажина. Музей все ще знаходиться на етапі створення, але вже зараз можна там оглянути багато архівних документів, фотографій з життя о. Бейзима на Мадагаскарі.
Перед від’їздом з Марани, ми відвідали ще будиночок, в якому проживав о. Бейзим і полюбувалися панорамою Фіанаранцуа. Вдалині виднівся Коледж Св. Франциска Ксаверія. Також обов’язкова фотографія біля дуба на пам'ять. Цей дуб не виглядає богатирем, він набагато дрібніший ніж у Польщі, можливо через набагато тепліший клімат, але кажуть, що садив його сам Блажений.
Коли ми вже готувалися до від’їзду, підійшло до нас троє дітей. Несміло щось говорять по-мальгаськи і протягують нам трохи зім’яті аркушики паперу, які на вигляд нагадують «авіа-конверти», з наклеєними на них шматочками листя банану. То були «листівки», які діти зробили самі, наклеївши витинанки з сухого бананового листя на конверти. Вони просили нас купити їх вироби, адже наближався новий учбовий рік і в них не було грошей ні на зошити, ані на інші необхідні шкільні прилади. Отак, виготовляючи трохи примітивні витинанки, вони хочуть зібрати «копійчину» на необхідні знаряддя. Коли так, то треба дітям допомогти... От і все, повертаємось до Фіанаранцуа.
У неділю, 14 жовтня, о 6.30 знову вирушаємо до Марани. Сьогодні в Марані урочисте святкування на честь 100-ї річниці від дня, коли о. Бейзим відійшов до дому Отця. Свята Служба, яку спільно служать біля двадцяти священиків на чолі з архієпископом Сеньйором Філібертом Рандріамбололоною ТІ з Фіанаранцуа. В капличці Марани зібралися мешканці притулку, сестри із спільноти св. Йосипа з Клуні, які працюють у притулку і яких спровадив у 1911 році о. Бейзим із Франції, для допомоги та нагляду за хворими. Перед початком Святої меси кс. архієпископ освячує образ бл. о. Яна Бейзима. Це дар пані Дороти Козьол, автора недавно опублікованої книги про бл. о. Бейзима, яка називається «Польський Самаритянин». Образ намалювала також вона.
Після служби Божої кс. архієпископ освятив пам’ятну таблицю на честь справи бл. о. Яна і відкриття, раніше відвіданого нами, музею бл. о. Бейзима. Після цього було зроблено записи до пам’ятної книги.
О. Чеслав Г. Томашевскі ТІ
ПРОПОВІДЬ ПІД ЧАС УРОЧИСТОГО СВЯТКУВАННЯ СОТОЇ РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ СМЕРТІ БЛ. О. ЯНА БЕЙЗИМА
В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Роздумуючи над сьогоднішнім першим читанням, яке ми слухали кілька хвилин тому, виникає питання: Що на землі найбільше вабить людину?
Відповімо - влада. Людина хоче здобути владу, бо завдяки їй може дуже швидко розбагатіти. Людина хоче володіти багатством, здобути великий маєток, назбирати купу золота, срібла, дорогоцінного каміння, всього того, що «блищить». Згадаймо ще про здоров’я та красу. Але чи все це буде тривати вічно? Цінністю, яка перевищує всілякі матеріальні блага, не є ані золото, ані, навіть, не здоров’я, але мудрість та здоровий глузд. Господь Всемогутній дає нам цю мудрість. І ця мудрість є ні чим іншим як Він сам. Бог - це єдина мудрість. Любов, Сила, Мудрість, Святість - все це є в одному єдиному слові - БОГ. Все прекрасне є Богом. Саме тому розважливі люди вибирають Бога.
Молодий чоловік запитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб увійти в життя вічне?» На те Ісус йому відповів: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог». Молодий чоловік, який вважає Ісуса добрим, тим самим признає Його за Бога, який є Добром. «Якщо хочеш увійти в життя вічне - говорить Ісус - віддайся Слову Божому, виконуй заповіді: не вбивай, не чини перелюбу, не кради...» Молодий чоловік відповідає, що все це виконує ще з дитячих років. Все своє життя він виконує заповіді. Ісус ласкаво поглянув на нього, але здавалося, що Він хотів від молодого чоловіка чогось більшого. І сказав йому Ісус: «Одного ще тобі бракує, продай все, що маєш, і роздай бідним і будеш мати скарб на небі. Якщо так вчиниш на землі, будеш мати скарб на небі і не думай, що ти нічого не вчинив у своєму житті. Все, що ти зробив, не піде у забуття, але на небі буде перетворене в скарб». І тоді Ісус сказав: «Іди вслід за мною!» Почувши це, молодий чоловік засмутився вельми, бо був дуже багатий, мав золото, стада худоби, овець, землю. Він вже став рабом свого багатства. Засмучений, він відійшов від Ісуса, але, щиро кажучи, не знає куди йому йти. Ісус продовжує: «Як тяжко багатому увійти в Царство Боже!» Важко, бо вони є рабами багатства, яким володіють. Добро, яким вони володіють, стає для них кайданами, які сковують їх волю. Ісус додає: «Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Апостоли жваво реагують на ці слова, вони здивовані ними, ба, навіть засмучені. Питають: «Як верблюд може пройти крізь вушко в голці? Хто ж тоді може спастися?» Ісус відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога». Далі Євангеліст говорить: «На ті слова Петро запитав: «А ми, ті, що пішли за Тобою, що отримаємо взамін?» Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім, чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне».
Неможливим це може бути для людей, але не для Бога. В даному випадку, щоб оте все отримати, треба піти за Ісусом. Апостоли кинули все, адже вони отримали мудрість Господа. Всі, хто з Ісусом, отримують все. Все, що є на землі, належить Христові, адже він сам є всього Творцем. Якщо ми з Ним, то маємо все в Ньому і з Ним. Хто іде за Христом, стає власником і спадкоємцем того, що Йому належить. Він, так само як і Христос, стає незалежним від матеріальних благ. Хто іде за Христом, користується матеріальними благами тут, на землі, але він є незалежним від них, тому що він залишається в єдності з діючими разом Богом Творцем і Духом Святим.
Бл. О. Бейзим - це людина, яка володіла цією мудрістю. У своєму житті він пішов за Христом і зрозумів Його мудрість. Саме тому хворі стали його родиною, братами та сестрами во Христі. О. Бейзим досяг єдності з Христом, а тому він є щасливою людиною, тобто блаженою.
Місіонери з Польщі, які знаходяться тут з нами, беруть з нього приклад. Господь дав для нас о. Бейзима як приклад для всіх нас. До польської землі, до сердець місіонерів Господь прищепив мудрість о. Яна. Той, хто хоче іти за Ісусом, любить Його, а любові до Ісуса не можна відділити від любові до людини. Любити Христа - значить любити ближнього.
Так як і Христос, котрий віддав за нас своє життя, так і о. Бейзим, віддаючи Богу своє життя, повністю присвячує його прокаженим, тому що полюбив Ісуса в своїх ближніх. Він возлюбив Христа і осягнув життя вічне. А ми, якщо хочемо осягнути життя вічного, повинні такої любові просити.
О. Бейзим віддав своє життя прокаженим, тому що полюбив Христа і зрозумів Його логіку. Просімо у Господа такої любові для нас, адже Бог і є Любов. Бог, який є Любов’ю, відкриває для людини небо, а не матеріальні блага, золото чи срібло. Єдиним небесним спадком є любов, а не земне багатство. Св. Іван говорить: «Той, хто прийняв Бога, живе в Богові, а Бог в нім. Той, хто любить свого брата, любить Бога, а хто любить Бога, той любить свого брата, бо Любові, якою є Бог розділити не можна».
О. Бейзим, який присвячував себе прокаженим, тим самим проповідував Євангеліє. Блаженою є людина, яка живе в Богові, а Бог в ній. Таким і є о. Бейзим. Він живе в Богові, а Бог в нім.
Те, що чинимо на землі, те як живемо, дозволяє нам здобути життя в небі. Якщо тут, на землі, ми живемо у єдності з Богом, то ми будемо з Ним у майбутньому житті. Якщо у житті людини на землі немає Бога, немає любові, то його майбутнє життя буде життям без Бога і без Любові. В такому житті немає сенсу. Життя в небі - це життя з Ним і в Ньому.
Подякуємо Богові за життя о. Бейзима, який є нашим прикладом і вчителем нашим. Він вчить нас жити не тільки словом, але перш за все, дією. Він споглядає на нас з неба щасливий і бачить, що ми несемо радість і любов, що ми є свідками Божої любові. А це і є наше найголовніше завдання: прагнути прожити кожен день у взаємній любові і взаємній допомозі.
Бог, також, є щасливим, дивлячись на нас, адже завдання, яке Він довірив о. Бейзимові, ми виконуємо кожного дня. Ісус Христос покликав Апостолів, щоб ішли за ним. Так само і о. Бейзим пішов за Ісусом. Христос вибрав о. Бейзима, полюбив його і перебував у ньому. Бог є Любов’ю. Якщо ми любимо Його, то Він любить нас. Бог живе в нас, а ми в Ньому. Амінь.
Переклав з мальгаської о. Тадеуш Касперчик ТІ