БЛ. ЯН БЕЙЗИМ В ТАРНОБЖЕҐУ

Парафія Богоматері Неустанної Помочі в Тарнобжеґу від недавна пишається тим, що у ній знаходяться мощі бл. Яна Бейзима. провадження мощей блаженого було мрією не тільки настоятеля парафії о. прелата Міхала Юзефчика, але й парафіян, які щиро покохали цю незвичайну людину і священика, великого місіонера Мадагаскару.

«Ми почуваємося надзвичайно щасливими від того, що бл. Ян Бейзим нарешті буде з нами. Дуже довго ми чекали на нього. 23 грудня минулого року ми прийняли його у нашому костелі назавжди. Тепер ми кожного дня можемо зустрічатися з ним і не тільки просити його заступництва у різних справах, але й вчитися від нього тієї любові, якої вчив нас Ісус», - говорить о. прелат Юзефчик.

До Тарнобжеґа мощі блаженого були привезені о. Чеславом Томашевскім ТІ. Впровадження реліквії відбулося останньої неділі Адвенту під час Роратної меси. У своїй проповіді о. Томашевскі познайомив парафіян із життям бл. Яна Бейзима та його працею серед прокажених на Мадагаскарі.

Для тарнобжеських парафіян Мадагаскар не є островом далеким, незнаним та екзотичним. Частим гостем серед них буває о. Генрик Саварскі зі Згромадження Місіонерів Святого Сімейства (MSF), уродженець Махова, села під Тарнобжеґом, який служить на Мадагаскарі місіонером більш як тридцять чотири роки. Відвідували нас і його підопічні з Антананаріву.

Парафія Богоматері Неустанної Помочі в Тарнобжеґу, хоч існує лише тридцять чотири роки, займає особливе місце у історії міста. У сімдесятих роках минулого сторіччя місто було не тільки столицею воєводства, але й центром сірковидобувної промисловості. Відкриття багатих родовищ сірки у 1953 році стало поштовхом до розвитку міста та цілого регіону. Як своєрідне Ельдорадо, місто притягувало до себе мешканців із усіх регіонів Польщі, які масово прибували сюди з надією знайти роботу, дім та своє майбутнє. Тарнобжеґ зростав як на дріжджах, перетворившись із маленького містечка у місто із 50-тисячним населенням.

Розбудова міста йшла швидкими темпами. Будувалися школи, дитячі садки, громадські, житлові та спортивні об’єкти. Але об’єкти, які забезпечували би духовні потреби мешканців міста, у планах його розвитку, не передбачувалися. Що ж, у ті часи молоді промислові міста, такі як Тарнобжеґ, Нова Гута та багато інших, мали бути містами без Бога. Старий, майже 400-річний костел при домініканському монастирі, не міг помістити всіх вірних. Часто бувало так, що люди втрачали свідомість під час Святої служби через брак повітря та товчію.

Весною 1979 року єпископ Іґнаци Токарчук, тодішній голова Перемишльської дієцезії, прийняв рішення про створення нової парафії та побудову нового костелу у Тарнобжеґу. У ті часи, про те, щоб дістати дозвіл на побудову костелу, можна було тільки мріяти. Тож у травні того ж року, вночі, на території найбільшого житлового комплексу, з’явився дерев’яний тимчасовий костел. Його будівничий та новопризначений настоятель нової парафії о. Міхал Юзефчик мав багато неприємностей, але костелу не зачепили.

Через місяць, на перший відпуст, до нової парафії приїхав о. Станіслав Моль ТІ і подарував парафіянам вервицю з Лурдес. «Нехай ця вервиця стане для вас камінчиками Давида. Моліться на ній, перебирайте в руках її бусини і не страшний вам буде жоден Голіаф», - сказав він. Про свої «Давидові камінчики» парафія пам’ятає кожного дня. Це завдяки їм вдалося розв’язати проблеми, які (на людський розум) були не до розв’язання. Це завдяки їм, через кілька років, на місці дерев’яного костелу, з’явився гарний, дворівневий храм. Це завдяки «Давидовим камінчикам» у цій парафії діється щораз більше доброго.

На сьогоднішній день число парафіян налічує чотирнадцять тисяч. У дієцезії парафія відома як «парафія поглинута молитвою». Молитва тут триває не перериваючись. Від серпня 1979 року, кожну першу суботу місяця, служиться Свята служба фатімська. Від весни і до пізньої осені, під час служби, вулицями дільниці вирушає хід із фігуркою Фатімської Богородиці. Вірні моляться на вервиці і співають марійні пісні. Від 1985 року триває новенна до патронки парафії - Богоматері Неустанної Помочі.

Із 1994 року ми розпочали щоденне вшанування Години Милосердя. У збудованій Каплиці Вічного Поклоніння, безперервно, протягом доби триває молитва перед Пресвятим Таїнством. Також кожного дня о 20.30 тут розпочинається молитва на вервиці, яка закінчується Ясноґурським Апелем.

Особливою рисою нашої парафії є те, що травневі богослужіння відбуваються перед капличками на терені дільниці. А червневі, в той же час, відбуваються під статуєю Христа Короля, покровителя міста і парафії. Хресна Дорога під час Великого Посту відбувається також на вулицях дільниці.

Однак парафія у Сербінові не тільки молиться. Ми проявляємо милосердя у стосунку до тих, кому найбільше потрібна наша допомога. Працює тут дитячий будинок і дитячий будинок сімейного типу, кімната відпочинку і нічліжка для бездомних, кухня для бідних, Дім Полегшення Страждань ім. Отця Піо (три відділи хоспісу) і Домашній Хоспіс. Функціонує у нас відділ Карітасу і Реабілітаційний Центр, парафіальна аптека і Клуб Почесних Донорів. Протягом кількох років існує Вікно Життя.

Парафія має свій хор, духовий оркестр, фольклорний ансамбль «Лясовяци». Діє спортивний клуб «Спільнота», видається парафіальна газета і інформатори про життя парафії. Кожного дня, після 22.00, починає діяти телефон довіри. На терені парафії функціонує кілька десятків різних груп і осередків, що об’єднують дітей, молодь, батьків, парафіян різного віку і з різними інтересами та уподобаннями, де люди розвивають свою духовність, служать ближньому своїм досвідом, часом, знаннями.

Як же ми радимо собі кожного дня із таким великим та різноманітним об’ємом праці? Без сумніву, добрим духом всієї цієї потужної «махіни» любові є наш отець настоятель. Йому допомагають вікарії, сестри зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, катехити (духовні та світські особи), парафіяни різного віку. У хоспісу допомагають волонтери. Вони не тільки доглядають хворих, але й моляться з ними на вервиці, відмовляють Коронку до Божого Милосердя, читають хворим книжки та католицьку пресу.

Всі, хто відвідують нашу парафію, підкреслюють, що панує в ній нащодень дух братерства і єдності. Коли отця настоятеля питають, як такого духу можна досягти, він відповідає: «Цією парафією опікується Ісус - найкращий Пастир. І тільки сповнення Його волі приносить плоди. Це Ісус будує і єднає. Ми тільки віддаємо себе Йому в служіння».

Бл. Ян Бейзим, напевно, не буде почуватись чужим в такій парафії. Він знайде тут багато рідних душ. «Я дуже тішусь з того, що о. Бейзим захотів поселитися тут серед нас. На сьогоднішній день його приклад є дуже необхідним. Він буде пробуджувати у наших серцях любов, добро, вчити нас бачити Ісуса у особ ближнього».

Дорота Козьол

«Самаритянин Мадагаскару» та «Брат Прокажених» - це назви двох книг, виданих Видавництвом WAM і присвячених о. Янові Бейзимові. Вони були опубліковані в зв’язку із 100-ю річницею від дня народження о. Бейзима та 100-ю річницею від дня його беатифікації. Перша з них була написана з думкою про молодь та дорослих, а друга, віршована розповідь, була написана для наймолодших читачів. Автором цих книжок є Дорота Козьол, журналіст, поетеса, письменниця та художниця. Її літературний доробок складає більше тридцяти книжок. Це легенди, казки для дітей, книжки про історію та традиції регіону, звідки походить автор. Основною темою художньої творчості автора є релігійна тематика. Кілька десятків картин, особисто переданих в дар автором, потрапили в країни у різних частинах світу, туди, де працюють польські місіонери (наприклад: Чад, Еквадор, Мадагаскар).

У грудні минулого року у родинному місті пані Дороти, Тарнобжеґу, відбулася презентація її книжок про бл. Яна Бейзима. Камерний зал Тарнобжеського будинку культури був заповнений до відказу. З великою цікавістю присутні слухали розповіді автора про «Слугу прокажених», про її подорож на Мадагаскар слідами о. Бейзима. Яскравим доповненням розповіді був короткий фільм про сучасний Мадагаскар та про сліди присутності там о. Яна Бейзима. Великим та приємним сюрпризом для присутніх було «перенесення в часі» та можливість «особисто поговорити» з ... бл. Яном Бейзимом, з його співпрацівником с. Анн-Марі Клерже, з хворою на проказу дитиною - пацієнтом лепрозорію в Марані. У ролях героїв виступили подруги пані Дороти. Вони розповідали про будівництво лікарні в Марані, про смуток і радість своїх підопічних, про щоденні труднощі та проблеми.

«Сота річниця від дня смерті бл. Яна Бейзима - це чудова нагода, щоб нагадати світові про польського Самаритянина, який віддав не тільки своє серце, але всього себе, стражденним та зневаженим. Сьогоднішньому світові потрібні такі приклади. З житя о. Бейзима, як із красивої та мудрої книги, ми можемо багато чому навчитися. Ці знання зроблять нас ближчими до Бога і до людини», - сказала пані Дорота Козьол на зустрічі з читачами.

Пьотр Дума