Ян Бейзим постукався до воріт монастиря єзуїтів у Старій Всі біля Бжозова 10 грудня 1872 року і був прийнятий до новіціату. Після дворічного послушництва він почав вивчати філософію та гуманітарні науки. Теологію Ян вивчав уже в Кракові, де у 1881 році єпископ Альбін Дунаєвскі висвятив його на священика. Завершивши навчання, Ян отримав призначення до Тернополя. У конвікті (лат. сonvictus (від convivere – жити разом, товариство, співдружність)- бурса при навчальному закладі, переважно при духовних католицьких навчальних закладах), яким керували єзуїти, він багато років служив вихователем та опікуном молоді. У 1884 році о. Ян пройшов останній етап чернечого духовного формування, так звану третю пробацію, під керівництвом о. Міхала Мицєльскіеґо ТІ.
Він дав останні обіти 2 лютого 1886 року та був відісланий настоятелями до щойно відкритого конвікту у Хирові, де наступні 10 років служив вихователем молоді. Єзуїти побудували Науково-виховний заклад у Хирові у 1883 – 1886 роках. Видатний актор, режисер та педагог Януш Варнецкі, один із випускників Хирівського конвікту згадував, що: «в ті часи він належав до найбільш прогресивних. [...] Викладачі мали дипломи про закінчення кількох факультетів, це не беручи до уваги, обов’язкових для кожного ченця, філософії та теології... Окрім багатої загальношкільної бібліотеки, у закладі було кільканадцять менших. То були книгозбори підручників для кожного класу. Були також обладнані кабінети фізики, хімії, нумізматичний музей, величезні зали для занять з рисунку з безліччю навчальних матеріалів, статуй, що служили моделями, були багато оснащені природничо-зоологічні кабінети зі зразками екзотичної флори та фауни, а часом і з живими експонатами».
У конвікті отець Ян викладав також французьку та російську мови. Однак роль вчителя не відповідала вродженим симпатіям отця Бейзима.
ДРУГ ТА ВИХОВАТЕЛЬ МОЛОДІ
Настоятелі ордену, зауваживши його педагогічний талант, призначають о. Яна префектом-вихователем спочатку у конвікті, а потім префектом шкільної інфірмерії (шкільний лазарет). У виконання цього завдання Отець вкладав всю свою душу. Вихованці згадують о. Яна як людину надзвичайно рішучу та енергійну, сувору на вигляд, працьовиту та умертвлену, але цілковито віддану своїм ближнім. Один із вихованців конвікту писав, що вони любили о. Бейзима, адже у нього, «через замкнений, беземоційний вираз обличчя, завжди проглядало його золоте серце». З цілковитою віддачею він працював у інфірмерії. Нерідко власноруч переносив хворих хлопців до лікарні, не чекав на допомогу служби чи медбрата, сам йшов на склад за чистою постіллю, «щоб хворий не страждав, а міг якнайшвидше лягти до ліжка». Жвавості та душевного спокою він не втрачав навіть у періоди, коли був просто завалений працею. Хлопці зауважили в цьому «грізному», з татарськими рисами обличчя, ченцеві добре, лагідне і благородне серце, а тому із щирою доброзичливістю, довірливо горнулися до нього. В часи відпочинку його улюбленим заняттям було вирощувати квіти, якими він прикрашав кімнати хворих. Але найкращі квіти прикрашали вівтар у інфірмерії, де Отець служив Святу месу для хворих вихованців.
О. Чеслав Г. Томашевскі ТІ