МАРІЙНА ДУХОВНІСТЬ БЛ. ЯНА БЕЙЗИМА

Найбільш типовою рисою, найбільш вражаючою, яка яскраво виділяється і домінує духовне багатство Яна Бейзима є марійність. Марійне благочестя є, якби, вродженою рисою Отця, отриманою із молоком матері. Він виніс його із рідної домівки та новіціату у Старій Всі, де вступив до Марійської Спільноти для новіціїв. Характерною рисою спільноти було дитяче, синовнє ставлення до Марії.

 

З ІМЕНЕМ МАРІЇ НА ВУСТАХ

Без краплі перебільшення можна сказати, що марійне благочестя є харизмою о. Бейзима. Воно охоплює в Отцеві все - його життя та покликання, його працю та служіння, його радощі та печалі. Воно проходить через його молитву і страждання, дає йому дитяче почуття зв’язку із Матір’ю, почуття безпеки під Її захистом, почуття безмежної довіри до Неї в справах Церкви, ордену, Вітчизни, в справах довірених йому прокажених, для яких, за Її волею, він так повільно і з важкими труднощами будує лікарню, яких прагне «заразити» любов’ю до Неї, Ченстоховскої Чорнолицьої Покровительки всіх його «чорних пташенят».

Отець Бейзим і всі його справи належать Марії. З Нею, з Її допомогою, для Її слави, підпорядковуючись Її волі і за Її винагороду проходить ціле життя о. Бейзима, його місія на Мадагаскарі і, чого б він дуже хотів, на Сахаліні. Саме Їй він завдячує своїм чернечим та місіонерським покликанням. Марія, Матір, Матінка, Пресвята Діва, рідко Пані, використовує його, а він є Її покірним, нікчемним, незграбним інструментом. За всім і в усьому він звертається до Неї. Він і кроку не ступить без Неї. Він навіть дверей не зачинить без Її імені на вустах. Він довіряє Їй все, покладається у всьому, адже Вона всім управляє і керує. Вона його посилає, «делегує свої повноваження» туди, куди вважає за потрібне. Отець Бейзим відчуває себе власністю Марії, так само як і св. Максиміліан Колбе, як Кароль Войтила: totus tuus (увесь твій). Така залежність від Марії - це його радість, щастя і спокій. Всіма важкими людськими справами і труднощами він ділиться з Марією, впевнений, що Вона «потурбується про свою челядь», що Вона може все, що відповідає волі Її Сина.

Отець Бейзим у всьому шукає слави і волі Господа, але він впевнений, що Марія найкраще знає, що потрібно для більшої Його слави, для більшого добра та на користь душ.

КОЖЕН КРОК ДЛЯ МАРІЇ І З МАРІЄЮ

Марія - це його сила. Завдяки Їй він справляється зі всіма труднощами і перешкодами. Якби не Її воля, він (пригноблений і знеохочений) кинув би все. Вона - це справжнє, надійне джерело його сили, сміливості і наполегливості. Він прагне подобатись тільки Їй. Він прагне тільки одного - щоб Вона, Пресвята Матінка, «не дивилась на нього косо». Отець Бейзим марійний настільки, що він увесь наче переповнений Марією - кожен його подих, кожен удар серця, кожен крок - для Неї. Вона його, як і св. Ігнатія Лойолу, приєднує до Ісуса, віддає Ісусові. А він, зі свого боку, разом із Ісусом любить Його і свою Матінку.

Довіра о. Бейзима до Марії є безмежною навіть у дрібних щоденних справах. Він із Нею пише листи, передаючи їх під Її опіку. Із Нею він закриває на ніч ворота притулку, впевнений, що Вона є найкращою, найвірнішою захисницею його чорних дітей. Він довіряє Їй навіть насіння квітів, щоб зберегла їх до весни, коли він сіятиме його в землю.

Ангельське привітання - найдорожча його серцю молитва. Вона не сходить з його вуст. З привітанням на вустах він робить все: подорожує, працює, вчить мальгаську мову, подорожує як паломник, лікує хворих. Під покровительство Марії він віддає людей, до яких пише листи - о. Марціна Черміньскєго ТІ, о. Аполоніуша Краупе ТІ, кармелітанок із Кракова, але просить водночас, щоб молились до Неї за нього і його хворих. Він дякує Їй за все і просить Її, щоб Вона доповнювала його вдячність доброчинцям і, будучи щедрою, нагороджувала їх так, як тільки Вона може і хоче, адже Вона є «щедрою та багатою».

Під час загрози та небезпеки він довіряється Їй і Вона його рятує. Дізнавшись, що хтось має якісь труднощі чи клопіт, Отець радить молитися до Матінки. Вона може «навіть творити чудеса». Вона є понад світською владою та урядами. Всі повинні слухатися тільки Її волі, Її розпоряджень, «буде так, як Пресвята Матір скерує», «Вона мій уряд», бо Її воля - це воля Бога. Вона може просити у Сина все і Він Їй ні в чому не відмовить. Саме тому треба повністю довіритися Їй та покірно і великодушно служити.

Нема ані такої справи, ані такої ситуації, в якій отець Бейзим не був би разом із Марією. Його серце сповнене глибокої поваги та довіри до Матері Божої Ченстоховскої. ЇЇ образ, куплений у Кракові перед від’їздом, висить у вівтарі каплиці у притулку. У простому металевому медальйончику, на грудях, не знімаючи, він носив Її маленький образок. Її образки висять над ліжками прокажених. Отець Бейзим прагне, щоб Цариці Ясної Гори поклонялися і під африканським небом. Він тішиться, коли помічає, що його хворі починають любити і поклонятися Ченстоховскій Матінці. Він різьбить для Неї рами і старається, щоб вони були гарними. Це Вона повернула зір Жозефові Райнілайвао, який взивав до Неї.

Під опіку Марії Отець віддає все найдорожче, що має: Вітчизну, Товариство, галіційську провінцію, обидва краківські Кармелі, своїх пташенят і каторжників Сахаліну, до яких збирається їхати, з Її поміччю, адже Вона, якщо тільки захоче, може усунути всі труднощі і перешкоди. На кожному кроці він відчуває Її допомогу та покровительство і покірно дякує Їй за все. Він приголомшений Її щедрістю в стосунку до нього.

Отець Бейзим є людиною прагнення і туги. Він прагне слави Божої і спасіння душ, але бажає також бачитися з Марією в Небі, тужить за Нею. Чистилище для нього - це туга за зустріччю з Богом і Марією, надія, що ЇЇ побачить. Ця надія перетворює біль очікування в насолоду. Думка про смерть приносить йому радість, бо вірить, що дано йому буде спочити на Небі в ногах Найкращої із Матерів.

ЯКЩО НА ТЕ БУДЕ ВОЛЯ ДОБРОЇ МАТІНКИ

У його повазі до Пресвятої Матері, такій щиро-синовній, відсутні риси слабкості, м’якості, втечі до Матері від важкого хреста. Він просить Її, від моменту приїзду на Мадагаскар, як про благодать, про «важку форму прокази», щоб такою ціною випросити кращу долю для прокажених, заплатити за гріхи і мати фізичний знак принесення себе в жертву за душі своїх нещасних братів. Його любов до Марії робить його відважним і хоробрим. Якщо Вона дозволить і допоможе йому працювати на Сахаліні, то він готовий був іти на смерть за спасіння душ, які там гинуть. Він прагне окропити землю Сахаліну не тільки потом, але й власною кров’ю.

Як духовний син св. Ігнатія Лойоли, отець Бейзим є людиною ігнатіанської насиченості життя, отого «magis» - «більше». Матір Божа також є об’єктом цієї насиченості. Він прагне більшої Її слави, хоче, щоб скрізь Її любили і шанували. Він страждає від атак іновірців на Неї та Її честь.

Отець Бейзим обожнює Святу Матір. Це почуття є дитячим, а не інфантильним. Воно є синовнім і мужнім, довірливим і відповідальним, воно не звільняє його від обов’язку бути старанним та робити все, що в його силах. У вирішенні питання постатевого поділу у лікарні, в ситуації, коли у нього було стільки потужних противників, він вірить, що «все вирішиться, якщо тільки на це буде воля Доброї Матінки».

Всі, хто знав близько о. Бейзима, були вражені його повагою і любов’ю до Матері Божої. А це були: о. Леон Дервіль ТІ, о. Огюст Ніобі ТІ, о. Жозеф Луазелє ТІ, сестра Анна Марія від Відвідання. «Змістом всього життя цього святого ченця було навчати людей любові до Ісуса, Марії і Йосипа, захищати їх від найменшого гріха, молитися і страждати за св. Церкву та грішників», - говорив о. Огюст Ніобі ТІ.

Своє важке, сповнене працею життя, ніколи для себе, лише для інших, о. Бейзим прожив «за винагороду Марії, на Її службі, під Її керівництвом, з любов’ю підпорядковуючись Її волі, для Її слави. До Неї він і пішов по нагороду. А нагорода - це Господь в Святій Трійці Єдиний, Син Божий, Бог-Людина, народжений з Марії і Вона сама, Найкраща Мати.

Завдяки цій марійній рисі своєї духовності, о. Бейзим є дійсно католицьким та еклезіальним у францисканському та ігнатіанському дусі. Він не тільки з усією католицькою Церквою поклонявся великій Матері Сина Божого Ісуса Христа, апокаліптичній фігурі Церкви, але разом із Нею прагнув зростання Церкви як Містичного Тіла Її Сина, прагнув навернення всіх до єдиного Спасителя світу - Сина Марії.

О. Мєчислав Беднаж TI