СЛАВА БОЖА

Зосередження всього свого життя на любові до слави Божої, прагнення більшої Його слави - maior Dei gloria - було результатом чернечого формування отця Бейзима. Девіз ордену єзуїтів: Omnia ad maiorem Dei gloriam (Все для більшої слави Божої) став і девізом його життя, молитви та діяльності. Згідно із духом св. Ігнатія Лойоли, отець Бейзим завжди пов’язував більшу славу Божу із більшим загальним добром своїх ближніх. (див. Конституції ст. 258, 623). «Все, що є для бідолашних хворих, є для слави Божої», - писав о. Бейзим до о. Аполоніуша Краупи після свого приїзду на Мадагаскар.

Із самого початку своєї праці для прокажених, о. Бейзим шукав і прагнув лише одного - більшої слави Божої та більшого добра для довірених йому людей. Він вірив, що навіть його листи, які він писав з Мадагаскару і які публікувалися у «Католицьких Місіях» о. Марціна Черміньскєґо, теж спричинялися до більшої слави Божої. Тому він їх і писав. Отець Бейзим писав до Матері Настоятельки Кармелю у Лобзові, що хотів би жити якнайдовше, щоб працювати для більшої слави Божої і добра своїх хворих. Отець дивився на все і все оцінював через призму більшої слави Божої. Він боровся із голодом та злиднями, які панували серед прокажених, бо такою була воля Божа і добро ближнього, за які він ніс відповідальність і в цьому вбачав славу Божу.

Отець Бейзим не тільки працю і служіння, але й страждання бажав покласти на вівтар більшої слави Божої. Він просив Пресвяту Матір, щоб дозволила йому страждати на славу Її Сина. Просив Ісуса, щоб допомагав йому у всьому, що є для більшої Його слави.

Чому отець Бейзим так самовіддано і безмежно довіряв Марії? Тому що Вона найкраще знає, що є для слави Бога, для більшої Його слави та для людського добра. Саме тому, для більшої слави Божої, він всі свої труднощі віддавав Їй у руки. Отець був глибоко переконаний, що, за допомогою Марії, притулок у Марані буде побудований, що буде слава Божа, що Марія завжди керує всім, для більшої слави Божої. Через Марію проходило все, що було призначене для більшої слави Її Сина, для добра, спасенних Його Кров’ю душ. Отець дуже часто просив кармеліток з Лобзова про своє заступництво у Пресвятої Матінки, щоб він міг працювати для слави Божої, для Її слави, адже діяльність на славу Марії - це діяльність на славу Божу.

Отець Бейзим смиренно картав себе, що згідно із положеннями Інституту Товариства Ісуса, має все робити на славу Божу, а він ще нічого для Його слави не зробив.

Ось що о. Бейзим писав про свої турботи та труднощі до о. Черміньскєґо: «Я не звертаю уваги на всі ті перешкоди, навпаки, дякувати Богу, що вони є, за що я безмежно вдячний Пресвятій Матері, адже саме це мене сповнює впевненістю, що буде більша слава Божа і добро для душ цієї лікарні, якщо вона, як, і всі справи Божі, буде позначена хрестом». Бо якщо якась справа позначена хрестом - це знак, що все діється на більшу славу Божу.

Отець працював тяжко, але важка праця, втома лиш тішили його, адже він знав, що «те, що з часом мені вдасться зробити, я зроблю на більшу славу Божу і для добра моїх стражденних братів». Усі тяготи, пов’язані із будівництвом лікарні в Марані, він покладав на вівтар більшої слави Божої. Але о. Бейзим дуже швидко зрозумів, що праця для каторжних Сахаліну буде ще більшою пожертвою на олтар Божої слави. Коли він прийняв рішення просити своїх настоятелів послати його на місію на Сахалін, то тільки тому, що він бачив у цій місії оте ігнатіанське magis - більшу славу Божу, більшу допомогу душам, що гинуть.

Гріх - це супроти слави Божої. Багаторічна відсутність лепрозорію практично унеможливлювала боротьбу з гріхом, тому о. Бейзим вважав, що лише застосування постатевого поділу хворих у лікарні спричиниться до більшої слави Божої і саме тому, попри всі перешкоди і труднощі, не поступався. Він жив своїм наміром побудувати справжню лікарню для добра тіл та для охорони душ перед гріхами.
Отець наполегливо та постійно просив надсилати йому альбоми з гравюрами та ілюстраціями, щоб зайняти своїх хворих, захистити їх від бездіяльності і спокус до гріха. Він був переконаний, що саме так йому вдасться запобігти багатьом грішним вчинкам на більшу славу Божу.

Отець Бейзим бачив, славив і любив Бога у всьому, в дусі ігнатіанської контемпляції для отримання ласки. У штормі з громами і блискавками, в різних природних явищах, часом прекрасних, але грізних, він вбачав прояви величі й слави Бога Творця і смиренно принижувався перед Ним у своїй малості.

Якою ж метою уповноважує отець Бейзим свої улюблені монастирі сестер кармеліток? «Кармелі повинні існувати для більшої слави Божої і для добра цього жалюгідного світу». Отець тяжко старався, готуючи восьмиденні реколекції для сестер-монахинь зі Згромадження св. Йозефа з Клуні, що працювали у його лікарні. «Забирає це в мене трохи часу, адже словником мушу користуватися, але, дякуючи Богу, хоч щось можу зробити для слави Божої».

Він тужив за краєм, за польською мовою, за конвіктом у Хирові, але перед усім, він керувався принципом: Ibi patria, ubi maior Dei gloria. (Вітчизна там, де більша слава Божа). Отець писав до Матері Ксаверії, що хоч і тужить за вітчизною, вертатись не хоче, «бо ще нічого не зробив для слави Божої і для добра душ».

Своїм вірним друзям (отцю Краупі та отцю Черміньскєму) він писав, що готовий на все, навіть на смерть для більшої слави Божої та добра хворих. Тогочасний асистент о. Влодзімєж Лєдоховскі писав до о. Черміньскєґо стосовно труднощів в організації сахалінської місії о. Бейзима і даючи оцінку життя та намірів Отця: «Я ніколи не сумнівався в тому, що о. Бейзим завжди шукає лише слави Божої та добра і спасіння душ».
Отож справедливим буде вважати отця Бейзима людиною, що свідомо та палко була віддана славі Божій, що жила і аж до самої смерті працювала для більшої слави улюбленого Господа, для духовного та тілесного добра своїх улюблених «чорних пташенят».

О. Мєчислав Беднаж ТІ