Туга за рідним краєм, який він покинув з власної волі, за конвіктом у Хирові, за Краковом і його двома Кармелями була для Яна Бейзима однією із найболючіших «трісочок Господнього Хреста». Єдиний поляк на Мадагаскарі, один серед чужих, він тужив за польською мовою і знаходив втіху лише в листах, які писалися довго, тому що їх автор […]

Отець Ян Бейзим признавався настоятельці Кармелю в Лобзові, що ще з молодих літ відчував своє покликання до священицтва. Зізнавався, що йому було важко в миру (там він почувався чужим), що мріяв про рясу, що почувався незвично і дивно у цивільному вбранні. Після вісімнадцяти літ чернечого життя, пам’ять про момент, коли керівник новіціату сказав Отцеві, що […]

Отче милосердя і всілякої потіхи! Ти за справою слуги свого Яна Бейзима Проявляв милосердя та давав розраду Найнещаснішим з нещасних, Покинутим і відштовхнутим, Відгородженим від людської спільноти Стіною страху та зневаги. Через Твоє в ньому милосердя І його заступництво Вчини нас знаряддям Твого Провидіння, Добра і втіхи для всіх, хто має в цьому потребу. Якщо […]

Відразу ж після приїзду на Мадагаскар отець Ян Бейзим писав до о. Аполоніуша Краупи (пізніше місіонера у Північній Родезії): «Нам потрібно бути добрими ченцями, адже ми тут залишені самі на себе». Бути добрим ченцем, у розумінні о. Бейзима, значило бути добрим єзуїтом, вірним сином св. Ігнатія Лойоли. Давайте розглянемо, в чому о. Бейзим старався наслідувати […]

Антананаріву, лютий 1899. … Недавно я розмовляв із о. Суперіором в справі мого притулку і старався йому пояснити, що так далі бути не може, бо це нікуди не годиться (я перебрався до притулку в середині лютого 1899 року, а на Свято Стрітення вперше відслужив там Святу службу). На сьогоднішній день, бідолашні хворі проживають в бараках, […]