БЕАТИФІКАЦІЯ

Ми летіли на Мадагаскар через Франкфурт кільканадцять добрих годин. Спочатку ми отримали добрий кліматичний шок: у нас зима, а там спекотне літо. Але все забулося під час зустрічі з симпатичними, втішеними подією, людьми. На Мадагаскарі нас зустрів убогий аеропорт, прості дороги і зовсім інший світ. Ми поселилися у одній із єзуїтських спільнот в Антананаріву, столиці Мадагаскару. Місто лежить на невеличких пагорбках, з яких можна любуватися чудовими краєвидами околиць міста. Деревця та кущики, які знайомі більшості з нас (ми вирощуємо їх у себе вдома у горщиках) там ростуть у натуральному вигляді доокола. Яскравим прикладом є віфлеємська зірка, надзвичайно популярна у світі під час Різдва, яка на Мадагаскарі росте, наче бузок у Польщі.

По кількох днях перебування у столиці, ми поїхали до Марани, що знаходиться на відстані 400 км. від Антананаріву, де о. Ян побудував лікарню для прокажених, де він працював і де помер від виснаження. Там він і був похований, поруч зі своїми «чорними пташенятами», так зазвичай о. Бейзим називав своїх підопічних. Доїхати до Марани не просто, вона лежить у стороні від головних доріг. Місце це було вибране з думкою про те, щоб захистити здорових людей від хворих. Саме через незручний доїзд, кліматичні умови та через обаву, що у таких умовах охорона не буде ефективною, Іван Павло ІІ не поїхав до Марани під час свого візиту на Мадагаскар у 1989 році. Але на зворотному шляху, гелікоптер Папи пролітав над Мараною і, як говориться, Папа з вишини поблагословив лікарню.

Земля у околицях Фіанаранцуа така червона, що маєш враження, наче увесь час ходиш по змеленій, випаленій, червоній цеглі. При цьому говорять, що земля тут настільки плодюча, що вбита в землю лопата може зацвісти та принести плоди. Лікарня о. Бейзима знаходиться на нижньому схилі гори Кіаньясоа. До лікарні веде вузька крута дорога. При дорозі, у сосновому гайку, стоїть невеличкий, двоповерховий будиночок. У ньому жив і працював наш Блажений. На першому поверсі була його майстерня (о. Ян був дуже талановитим різьбярем), на другому – його кабінет та спальні приміщення. Дивлячись на цей будиночок відчуваєш, що тут жив ангел-охоронець, сторож, батько, добра людина, яка завжди, наче той вартовий, не покидала своєї варти.

Привітати нас вийшов о. Тріц, французький єзуїт, тогочасний капелан лікарні. Людина динамічна, веселої вдачі, яка любила своїх підопічних так само, як і його Великий Попередник. Саме о. Тріц займався підготовкою до ексгумації. Ми також зустрілися з сестрами св. Йосипа, що своєю героїчною працею підтримували нашого Блаженого у його служінні прокаженим.

О. Мєчислав Кожух ТІ

На Мадагаскарі зовсім інший відлік часу. На Мадагаскарі час – це дар, яким користуються щедро і спокійно. Люди існують в часі. Ведучий тут - не людина, а час. Тут люди не маніпулюють часом, щоб витягти з нього якнайбільше для себе. Так було і з урочистістю ексгумації.

Мешканці Мадагаскару живуть у тісному духовному зв’язку зі своїми померлими. Коли хтось помирає, вони несуть тіло померлого до Саду Царя, який бува що знаходиться досить далеко від населеного пункту. Там, тіло, обкладене камінням, лежить кілька літ. Після цього кістки обмивають, гарно прикрашають та знову приносять додому, до родини. Саме тут, біля рідної домівки, кістки померлих рідних знаходять місце вічного спочивання. Дуже часто родинні склепи виглядають набагато багатше від житлового будинку. Неважко відрізнити, хто є християнином, а хто анімістом, оскільки християни ставлять на могилах хрести.

Ексгумація тлінних останків о. Бейзима пройшла в атмосфері радості. Відкриваючи його останки, ми наче знову зустрілися з Отцем. Відкривали їх повільно. Вони були червоні як мальгаська земля. Трепетно, з ушануванням, останки складали в одне місце. Всі чекали на черепну коробку. Для художників, що малюють портрети давно померлих людей, звісно, найголовнішою частиною завжди була черепна коробка, її форма. Коли з’явилася черепна коробка о. Бейзима, працівник, який проводив ексгумацію, делікатно, з повагою, взяв її до рук. За мить вона розпалася у нього в долонях.

Згаданий нами о. Тріц приготував дві невеликі домовини: одну – на головні реліквії, другу – на реліквії, які ми забрали до Польщі. Обидві домовини були зроблені із палісандрового дерева і прикрашені чудовим різьбленням. Одна домовина, покладена у гарний мармуровий саркофаг, знайшла своє місце у каплиці, побудованій Блаженим, а друга, та що була привезена до Польщі, знаходиться на другій колоні правого нефу базиліки Пресвятого Серця Ісуса Христа, вул. Коперніка 26 у Кракові.

Того самого дня, після обіду, відслужили кількагодинну Святу месу. Важко навіть відповісти скільки годин насправді тривала меса. Це був потужний вибух вдячності та радості за людину з великим серцем, що віддала його найбіднішим з бідних. На Мадагаскарі був тоді початок літа (початок сезону дощів) і природа доповнила нашу радість несамовитою красою квітучих квітів, запахами піній та сосен. Божу службу відслужив місцевий архієпископ, мальгаш.

О. Мєчислав Кожух ТІ