ДОЩ

Спільна дорога Лєни і Дмитра несе на собі сліди тяжкого страждання. В кінці березня 2014 року лікарі виявили на легенях Лєни велику (біля 20 см.) пухлину. Результати обстежень давали лиш один результат - рак, який дуже швидко розвивався, спустошуючи молодий організм. У такій складній ситуації потрібно було терміново вирішувати, де шукати допомоги - чи то в Києві, де знаходиться онкологічна клініка, чи, можливо, закордоном. За порадою найближчих було обрано угорський Дебрецен, адже у Ужгороді (біля 100 км. від Дебрецена) мешкає родина Дмитра. Таким чином, пройшовши призначені медичні процедури, можна було би повертатися додому. Проживати протягом всього часу лікування у Дебрецені було понад фінансові можливості сім’ї. Та був іще один суттєвий фактор - окрім висококваліфікованих онкологів, у Дебрецені можна було лікуватися безплатно, лишень сплативши визначену страхову суму.

Так почалась для Лєни хрестова дорога лікування у Дебрецені. Передусім було вирішено зробити біопсію, щоб краще дослідити випадок Лєни. Результат підтвердився - це був один із видів найбільш злоякісних пухлин, яку, через її розташування на легенях і вірогідність пошкодження інших органів, не можна було оперувати. Прийнято було рішення провести курс хіміотерапії. Перший етап лікування (певну дозу препарату подавали один раз що два тижні) результату не приніс. Був уже серпень 2014 року.

Від того моменту, коли стало відомо про хворобу Лєни, ми всі: чоловік, батьки Лєни, родичі, неокатехуменальні спільноти, молилися за її видужання.

З 8 до 11 серпня 2014 року у нас було заплановано паломництво молоді неокатехуменальних спільнот в інтенції розпізнання покликання. Паломництво (за планом) мало тривати біля тижня, але через війну на сході України, ми не мали можливості відвідати певні місця у її східній частині. Так поїздка скоротилася до чотирьох днів паломництва по території західної частини країни. Отож, план був такий - розпочати Літургією Покаяння у Вінниці, а 9 серпня, через Кременець і Почаїв, доїхати до Львова. Переночувавши там, вранці - євангелізація на ринку та від’їзд до Чорткова. Наступного дня, із Чорткова, вирушити до Кам’янця Подільського, де, після обіду, на терені Кам’янецького замку (відомого всім, хто читав «Вогнем і мечем» Г. Сенкевича) мала відбутися зустріч молоді.

З невеликими змінами план паломництва був виконаний. Оскільки наша подорож пробігала біля місця, де народився бл. о. Бейзим, то, в переддень подорожі, о. Тадеуш Сарота запропонував відвідати рідну сторону блаженого і помолилися за здоров’я Лєни біля каплички, що була встановлена там два роки тому, у сторіччя смерті о. Бейзима і його народження для неба. Так ми й зробили.

9 серпня, після сніданку, ми виїхали з Вінниці. Погода була чудова, але по дорозі до Старокостянтинова нас наздогнала гроза. Вона не стала нам на перешкоді, ми відкривали Боже Слово молоді, що шукала світла на своє покликання. Так ми дістались до Бейзимів, які належать до сільської ради Ліщани, Ізяславський район, на відстані 4-х кілометрів від головної дороги. Від місця стоянки автобуса до поляни, з трьох сторін оточеної лісом, де колись стояв величний родинний будинок, у якому наш блажений прийшов на світ у травні 1850 року, було десь метрів 300.

На місці, де тепер стоїть капличка, освячена єпископом Леоном Дубравскім 13 жовтня 2012 року у присутності 100 вірних, невеличкої місцевої громади та представників місцевої влади, ми поставили вівтар та приготували все необхідне для Євхаристії. Як тільки я розпочав Святу службу, доокола потемніло і почав падати рясний дощ. Парасольками, дощовиками вірні закривали вівтар і мене від дощу. Так я служив Святу месу.

Відправляючи Євхаристію, я подумав, що то або диявол показує свою злість з приводу того, що ми зібралися у цьому місці всі разом помолитися за одужання Лєни за заступництвом бл. о. Бейзима, або ж то Господь давав нам знак, що таким рясним, як отой дощ, що падав на нас, такими рясними є Його благодаті для тих, хто з вірою і смиренням звертаються до Нього за поміччю. Заспівати не було можливості. Я не виголосив гомілії. Після закінчення Святої служби, коли ми почали збирати літургійні предмети та прибирати особисті речі (ми ще планували там після Святої меси пообідати), дощ поволі почав вщухати. Зненацька зовсім перестало падати, але було дуже мокро і спожити агапи нам не вдалося. Мокрі-мокрісінькі ми повернулися до автобусів.

Істотним у цій ситуації було те, що ніхто не бунтував і не скаржився. Ми відчували, що діються важливі речі. Нам неначе привідкрилася таємниця спільноти святих Церкви. Святі допомагають з неба тим, хто тут, на землі, іде у паломництві віри. Я відчув це тут, у цьому святому місці, де народився бл. о. Бейзим, що присвятив себе милосердній службі прокаженим на Мадагаскарі і зараз допомагає нам, зміцнює нас своєю молитвою.

Далі наше паломництво пролягало через Підгірці, Львів, Чортків та Кам’янець- Подільський. Ми поверталися сповнені Божою благодаттю, відчувши і пізнавши Його безмежне милосердя. Багато молодих людей знайшло своє покликання. Але ми не мали новин від Лєни.